Кілька сотень людей вже відвідало Музей історії електрифікації Львівщини

Музей історії електрифікації Львівщини став дуже популярним від часу його відкриття. А це всього чотири місяці. До працівників Музею телефонують на стаціонарний, мобільні телефони, звертаються через соціальні мережі, аби записатись в чергу. Музейники ледве встигають проводити екскурсії, але вони обіцяють, що всі хто бажає потрапити до Музею – обов’язково відвідають його, потрібно лиш трохи часу. Адже, окрім проведення екскурсій, вони мають багато іншої роботи. Наприклад, продумують наступні експозиції, працюють в архівах, бібліотеках над продовженням вивчення історії електрифікації Львівщини, проводять ділові зустрічі з партнерами тощо.

Новий інтерактивний експонат – велогенератор

У Музеї нещодавно з’явився новий експонат – велогенератор, від якого можна заряджати мобільні телефони. Його для демонстрації у Музеї передала організація “УМКА”, яка популяризує альтернативні види електричної енергії. Сьогодні велогенератор зайняв своє місце в експозиції, кожен охочий “власними ногами” може спробувати підзарядити свій мобільний телефон. Велогенератор стане частиною експозиції, що стосується виробництва електричної енергії. До того ж, він є мобільним та в перспективі буде використовуватись на різних виставках або заходах поза Музеєм.

Що цікавить найбільше відвідувачів у Музеї

Окрім інтерактивних експонатів відвідувачів цікавить карта Львівської області, яка вже повністю змонтована з 1894 по 1961 рік. Якщо її перемикати за роками (загоряються лампочки), можна собі скласти загальну картину, як в різні періоди розросталась електромережа на Львівщині. Від локальних електростанцій для потреб конкретного міста до електричних мереж, які живлять регіон. Гості Музею шукають на цій карті свій населений пункт та бачать, коли з’явилась там електрика. Значний інтерес серед відвідувачів викликає ревізійний план прокладення кабельних ліній у місті Львові Зигмунда Рудаковського 1908 року. Кожен з екскурсантів намагається знайти знайому йому вулицю. Наші музейники в перспективі планують зробити цей план доступним для відвідувачів у цифровій версії, адже це історична пам’ятка, яка потребує шанобливого ставлення.

Майбутні експозиції

У планах працівників Музею зробити кабінет диспетчера. Тут буде інтерактивна програма, завдяки якій можна буде спробувати себе у ролі диспетчера електричних мереж. Буде частина експозиції присвячена електричним приладам. Заплановано навчальний простір, де можна буде експериментувати – спробувати відтворити винаходи, які відбувались в різні періоди ще до того, як електрика стала популярною. Окрім практичних занять в цій кімнаті проводитимуться лекції з безпеки поводження з електрикою, а також різні заходи Музею.

Приносьте електроприлади – отримаєте подарунок!

 “Для створення нової частини експозиції ми звертаємось з проханням до кожного небайдужого приносити старі електроприлади. Це може бути побутова техніка, електротехніка радянського виробництва, як от порохотяг, фен, навіть пральна машина. Можливо, хтось має програвачі аудіо– та відео- касет або комп’ютери з 1990-х років. Навіть, якщо електроприлади не працюють, вони, все рівно, знадобляться до експозиції та знайдуть своє місце в Музеї,– зазначила Марія Кравченко. – Літо – хороший час, аби залізти на гори- ще і подивитись чи там бува не лежить без діла щось, що можна передати до Музею”. Працівники Товариства, які принесуть три найцікавіші експонати у Музей – отримають книгу А. Крижанівського “Історія електрифікації Львівщини”. Якщо Ви вже є щасливим власником примірника такої книги, то не втрачайте інтересу, адже Ви зможете натомість отримати в подарунок ексклюзивну екскурсію в Музей в зручний для Вас час, або ж екскурсію-прогулянку пам’ятними місцями до історії електрифікації міста Львова. Перші підсумки конкурсу музейники підбиватимуть вже в липні.

Контакти Музею: тел.: 239-24-35, 239-21-54, моб.: +380 (50) 317 19 10,

сторінка у Фейсбуці: www.facebook.com/electropolis.lviv/

Початки електричного освітлення вулиць у містах Львівщини

Упродовж століть вулиці міст і навіть столиць держав у вечірні години поринали в темряву. Не був винятком і Львів. Дещо покращилася ситуація після 1853 р., коли у нашому місті Йоган Зег відкрив новий спосіб перегонки та очищення нафти з отриманням безпечної горючої суміші. Таке освітлення вимагало постійного доливання гасу і заміни ґнотів.

За якийсь час у Львові встановили освітлення вулиць штучним газом: у 1856 р. магістрат уклав угоду з Газовим Товариством у Дессау на спорудження фабрики з виробництва газу. Тоді зі 100 кг кам’яного вугілля отримували 30 м3 газу. Незабаром Газове Товариство збудувало на вул. Газовій фабрику штучного газу і проклало під тротуарами труби для підведення газу до помешкань і вуличних ліхтарів.

Щовечора мешканці міста могли спостерігати як працівники газівні вилазили по драбинах, щоб запалити ліхтарі, а зранку – щоб їх загасити. Це було не надто безпечною процедурою. Як подали у 1900 році газети «на вул. Гауснера у Львові при запалюванні вуличної лампи впав з драбиною працівник газівні». На жаль, як одне так і друге освітлення не давало бажаного світла на вулицях.

Електричне освітлення в тих часах використовували переважно у помешканнях, а на вулицях – рідко. За рішенням магістрату у 1903 році біля театру встановили 5 світильників з дуговими електролампами. Для власників будинків, що встановили лампу перед входом у магазини, надавали знижки на електроенергію – 5 %.

Існуюча з 1894 р. електростанція на вул. Сахарова ледве покривала освітлення помешкань, тому магістрат навіть не намагався освітлювати вулиці електрикою.

Все змінилося після введення у 1909 р. нової електростанції на Персенківці (тепер ЛТЕЦ-1). За тиждень до того Міська Рада публічно обговорювала тарифи на електроенергію. Найбільше суперечок викликало освітлення вулиць. Пропонували зберегти 5% знижки для ламп перед вітринами магазинів. Проти цього запротестував Йосиф Томіцький, директор міських електричних закладів. Він вважав, що так не розв’яжеш проблеми і запропонував будівництво окремої мережі публічного освітлення.

Це був коштовний проект, тому у перших роках встановили всього 80 стовпів від театру вздовж пр. Свободи до пл. Соборної з дуговими електролампами. Чому дуговими? Тоді потужність ламп розжарювання не перевищувала 100 Вт, натомість дугових – 2500 Вт, що давало добру освітленість тротуарів. Кожних чотири дні в них вигоряли вугільні електроди (спресоване вугілля 25х6 х2 см), які треба було замінити.

Це було складно, бо тоді не було підйомних механізмів, а платформи ремонту контактної мережі трамваю не діставали до ламп.

Інженери МЗЕ дотепно вирішили цю проблему. Якщо не можна дістатися до лампи – треба її опустити донизу! В конструкції стовпів передбачили висувну корбу, скориставшись якою електромонтер спокійно міг виконати заміну електродів внизу.

  

Вуличним освітленням переймалися не лише у Львові. 13 лютого 1909 року в Бродах угорська фірма Ганц ввела в роботу мережу освітлення вулиць. Освітлювачі нафтових ламп, що втратили свій заробіток, помстилися, розбивши дугові електролампи. У Судовій Вишні надали дозвіл підприємцям продавати надлишок електроенергії зі своєї електростанції для приватних будівель, а взамін зобов’язали безкоштовно освітлювати вулиці. В Бориславі, ціна електроенергії для приватних споживачів виносила 85 грошів за 1 кВт-год, натомість вартість вуличного освітлення – 42 гр. Те саме у Раві-Руській (відповідно 90 і 45 грошів), Дрогобичі (84 і 25), Турці (77 і 25).

Магістрат Краковця дозволив графині Лубенській постачання електроенергії до приватних помешкань містечка за гарантію безкоштовного освітлення вулиць. Власник млина у Белзі отримав дозвіл на постачання електроенергії за умови обмеження ціни на публічне освітлення не вище як 30 грошів за 1 кВт-год. Такими заходами намагалися змінити не лише безпеку у містах, а й зробити ошатнішими вулиці.

Музей історії електрифікації має нагоду запросити усіх бажаючих на виставку «Пам`ятний альбом львівської електротехнічної фірми "Сокольницький & Віснєвський". 1913 рік». Виставкові стенди можна знайти під відкритим небом на площі Ринок до 25 червня 2017 року. Завітайте!

Андрій Крижанівський,

фахівець Музею історії електрифікації Львівщини

ПрАТ «Львівобленерго»