Упродовж століть вулиці міст і навіть столиць держав у вечірні години
поринали в темряву. Не був винятком і Львів. Дещо покращилася ситуація після
1853 р., коли у нашому місті Йоган Зег відкрив новий спосіб перегонки та
очищення нафти з отриманням безпечної горючої суміші. Таке освітлення вимагало
постійного доливання гасу і заміни ґнотів.
За якийсь час у
Львові встановили освітлення вулиць штучним газом: у 1856 р. магістрат уклав
угоду з Газовим Товариством у Дессау на спорудження фабрики з виробництва газу.
Тоді зі 100 кг
кам’яного вугілля отримували 30 м3 газу. Незабаром
Газове Товариство збудувало на вул. Газовій фабрику штучного газу
і проклало під тротуарами труби для підведення газу до помешкань
і вуличних ліхтарів.
Щовечора
мешканці міста могли спостерігати як працівники газівні вилазили по
драбинах, щоб запалити
ліхтарі, а зранку
– щоб їх загасити. Це
було не надто безпечною процедурою. Як подали у 1900 році газети «на
вул. Гауснера у Львові при запалюванні вуличної лампи впав з драбиною працівник
газівні». На жаль, як одне так і друге освітлення
не давало бажаного світла
на вулицях.
Електричне
освітлення в тих часах використовували
переважно у помешканнях, а на вулицях – рідко. За рішенням магістрату у 1903
році біля театру встановили
5 світильників з дуговими електролампами. Для
власників будинків, що встановили лампу перед входом у магазини, надавали
знижки на електроенергію
– 5 %.
Існуюча з 1894
р. електростанція на вул.
Сахарова ледве покривала освітлення помешкань, тому магістрат навіть не
намагався освітлювати вулиці електрикою.
Все змінилося
після введення у 1909 р.
нової електростанції на Персенківці (тепер ЛТЕЦ-1). За тиждень до того Міська
Рада публічно обговорювала тарифи на електроенергію.
Найбільше суперечок
викликало освітлення вулиць. Пропонували зберегти 5% знижки
для ламп
перед вітринами магазинів. Проти цього запротестував Йосиф Томіцький, директор
міських електричних закладів. Він вважав, що так не розв’яжеш проблеми і
запропонував будівництво окремої мережі публічного освітлення.
Це був коштовний
проект, тому у перших роках встановили всього 80 стовпів від
театру вздовж пр. Свободи до пл. Соборної з дуговими електролампами. Чому
дуговими? Тоді потужність ламп розжарювання не перевищувала 100 Вт, натомість
дугових – 2500 Вт, що давало добру освітленість тротуарів. Кожних чотири дні в
них вигоряли вугільні електроди
(спресоване вугілля 25х6 х2 см), які треба було замінити.
Це було складно,
бо тоді не було підйомних механізмів, а платформи ремонту контактної мережі трамваю
не діставали до ламп.
Інженери МЗЕ
дотепно вирішили цю проблему.
Якщо не можна дістатися до лампи – треба її опустити донизу!
В конструкції стовпів передбачили висувну корбу,
скориставшись якою електромонтер спокійно міг
виконати заміну електродів
внизу.
Вуличним
освітленням переймалися не
лише у Львові. 13 лютого 1909 року в Бродах угорська фірма Ганц ввела в роботу
мережу освітлення
вулиць. Освітлювачі нафтових ламп, що втратили свій заробіток, помстилися,
розбивши дугові електролампи. У Судовій Вишні надали дозвіл
підприємцям продавати надлишок електроенергії зі своєї електростанції
для приватних будівель, а взамін зобов’язали безкоштовно
освітлювати вулиці. В
Бориславі, ціна електроенергії для приватних
споживачів виносила 85 грошів за 1 кВт-год, натомість вартість вуличного
освітлення – 42 гр. Те саме у Раві-Руській (відповідно 90 і 45 грошів),
Дрогобичі (84 і 25), Турці (77 і 25).
Магістрат
Краковця дозволив графині Лубенській постачання електроенергії до приватних
помешкань містечка за
гарантію безкоштовного освітлення вулиць. Власник
млина у Белзі отримав дозвіл на постачання електроенергії за умови обмеження
ціни на публічне освітлення не вище як 30 грошів за 1
кВт-год. Такими
заходами намагалися змінити не лише безпеку у містах, а й зробити ошатнішими
вулиці.
Музей історії електрифікації
має нагоду запросити усіх бажаючих на виставку «Пам`ятний альбом львівської
електротехнічної фірми "Сокольницький & Віснєвський".
1913 рік». Виставкові стенди можна знайти під відкритим небом на площі Ринок до
25 червня 2017 року. Завітайте!
Андрій
Крижанівський,
фахівець Музею історії електрифікації Львівщини
ПрАТ «Львівобленерго»
Немає коментарів:
Дописати коментар